І це не просто прожиті роки. Це дитинство без батька, війна й окупація, важка праця, відбудова міст, десятки років за кермом, родина, діти, онуки та правнучки...

Едуард Іванович народився 8 вересня 1925 року у селі Яблоне на Житомирщині в селянській родині. У 1937-му його батька розстріляли. І йому, найстаршому серед дітей, довелося рано подорослішати та стати опорою для родини.

А потім — війна…

У 1941 – му сім’я опинилася в окупації. Двічі Едуарду та його рідним вдавалося уникнути примусового вивезення до Німеччини. У 1943–1944 роках він був залучений до будівництва фортифікаційних споруд на Житомирщині. Згодом — чотири роки у тилових частинах. А після війни — відбудова Севастополя.

Та найбільша частина його життя була пов’язана із Житомиром. У 1957 році, вже маючи власну родину, Едуард Іванович повернувся до міста. Працював водієм у Житомирському автобусному парку.

Пенсія не стала для нього крапкою в трудовій біографії. Після виходу на заслужений відпочинок він ще 15 років продовжував працювати. І загалом його трудовий стаж — понад 65 років.

Разом із дружиною Едуард Іванович виховали двох синів. Сьогодні він радіє чотирьом онукам і чотирьом правнучкам.

Понад століття — це гідно прожите життя, попри втрати, війну та важкі часи. Життя, що продовжиться в його дітях, онуках та правнуках…

За матеріалами Житомирської міської ради