10 років кермувала тролейбусом, нині працює водійкою автобуса: історія житомирянки
Після 10 років за кермом тролейбуса житомирянка Світлана Конопацька перейшла працювати водійкою автобуса. За її словами, найбільша відповідальність у роботі — безпека пасажирів.
Водійка автобуса міського маршруту № 4 40-річна Світлана Конопацька розповіла Суспільному, що 10 років керувала тролейбусом у Житомирі. Останні чотири місяці працює водійкою автобуса на маршруті № 4. Перед виїздом перевіряє, чи транспорт повністю готовий до роботи.
«Автобус вважається складнішим. Він важчий, але легший у керуванні, хоча його більше розхитує. Тролейбус стійкіший. Працювати водійкою тролейбуса я колись дуже мріяла, мріяла отримати права. Тоді це було престижно — дівчина за кермом. Я пішла навчатися на курси в ТТУ. Це було моє перше кермо. Я живу дорогою, дуже її люблю. Неважливо, містом чи за містом. Дорога — це не сенс життя, але я її люблю», — сказала водійка.
За словами Світлани, коли вона почала працювати водійкою автобуса, відчула підтримку колективу з першого дня. Спочатку також хвилювалася, як пасажири сприймуть жінку за кермом автобуса. Каже, раніше люди дивувалися, а тепер звикли, дякують за роботу й роблять компліменти.
«Я думала, що на роботі казатимуть: "Навіщо ти сюди прийшла?". Але ні. Хлопці дуже допомагають. Якщо щось запитаю, завжди підкажуть. Я ще не все знаю про технічну частину, тому можу звернутися до колег. А щодо пасажирів, то зараз усе спокійно. Рідко дивуються дівчата, чоловіки вже перестали. Колись дивувалися більше. Жінки завжди казали: "Молодець". Дуже багато компліментів роблять. Коли працювала водійкою тролейбуса, теж робили компліменти, але не так часто. Родина мене підтримує і пишається тим, що я керую такою великою машиною, бо маленькою можуть усі», — розказала Світлана Конопацька.
Водійка розповіла, що найбільша відповідальність у її роботі — безпека пасажирів.
«Тут вузька дорога. Ми пропускаємо автомобілі, щоб не зачепити дзеркалами, адже автобус габаритний. Якщо мене пропускають — їду я. Треба пам'ятати, що ти відповідаєш за людей, яких везеш. Це не дрова. Буває, доводиться різко гальмувати. Хтось це розуміє, хтось — ні. Буває, що підрізають. Знаєте, як у нас найпростіше: тихенько матюкнувся — і все», — сказала Світлана.
Зі слів Світлани Конопацької, під час рейсів вона возить із собою цукерки, які дарує військовослужбовцям, що їдуть її маршрутом.
«Якщо військовий платить за проїзд, коли немає посвідчення учасника бойових дій при собі, у мене є такий лайфхак. Це моя ініціатива, бо я вдячна їм за те, що можу працювати і спати вдома. Я даю їм цукерки. Мені приємно бачити їхні посмішки», — розказала водійка.
Директор приватного підприємства «Шеріфф» Сергій Музичук, де працює Світлана, розповів, що через мобілізацію підприємство відчуває дефіцит водіїв. Із 2026 року там почали запрошувати на роботу жінок. Нині у ПП «Шеріфф» працюють три водійки на міських маршрутах.
«Досвід показує, що вони працюють нарівні з чоловіками й виконують ті самі обов'язки. Загалом кваліфікованого водія знайти важко. Це робота з людьми. Усі проходять навчання і стажування. Якщо людина хоче працювати й ми бачимо, що вона справляється, будь ласка. Якщо ж бачимо, що ні, то враховуємо, що це техніка, люди й безпека дорожнього руху, тому проводимо відбір», — сказав Сергій Музичук.
Олександр працює на одному підприємстві зі Світланою. За його словами, вона відповідально ставиться до роботи.
«Із пасажирами вона теж ввічливо спілкується. Ми зранку збираємося, потім усі роз'їжджаються. Звісно, спочатку було незвично, жартували. Це додає настрою, адже жінка в нашому чоловічому колективі — рідкість», — розповів Олександр.
Світлана Конопацька розповіла, що жінкам не варто боятися працювати водійками.
«Жінки бояться не тому, що не хочуть. Вони думають, що щось не вийде. Але боятися не треба. Треба пробувати», — сказала Світлана.
Олена їздить автобусом маршруту № 4 до Станишівки. За її словами, зі Світланою їздити приємно.
«На кожній зупинці зупиняється, автобус їде вчасно. Я задоволена», — розказала Олена.
«Трохи незвично, тому що жінок у цій професії в нас небагато. Мені подобається з нею їхати», — сказала пасажирка автобуса № 4 Любов.
«І дівчата, і хлопці мають право бути водіями. У складний час практика показує, що дівчата справляються», — розповів пасажир автобуса № 4 Ігор.
